Главная | Регистрация | Вход Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [208]
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Навіщо знищувати землеробську цивілізацію?
Навіщо знищувати землеробську цивілізацію?

Люди не забували про Бога. До неба підносилися не безглузді розцяцьковані й застиглі символічні споруди, а слова й пісні великої радості життя, шани та вдячності силам Природи, потужний еротичний дух розораної землі, витончені пахощі присмаженого соломою сала, свіжих пшеничних паляниць і гречаного меду…

Навіщо знищувати землеробську цивілізацію?Бог п’янів від почуття самореалізації та посилав людям теплі дощі, м’які хуртовини, птицю в небі, рибу в воді, звіра в лісі, а часом і сарану на поле чи ще яку холеру, аби люди пам’ятали, що життя – то все ж таки страждання.

А що, хтось її знищує? І, власне, яку цивілізацію? А можна детальніше?

З оцих нормальних запитань має починатися наша чесна розмова. Бо йдеться про речі невидимі, хоча й цілком реальні та важливі. А речі невидимі (не очевидні) дуже важко даються до вжитку нашому практичному люду, не пристосованому до психологічних та інформаційних воєн.

Землеробська цивілізація, принаймні на європейському просторі, почалася десь близько 7000 років тому, коли розтанув останній льодовик, перегнило все, що він нашкріб по дорозі з півночі, і утворилися надзвичайно багаті та різноманітні землі з надзвичайно родючими ґрунтами, казковою системою рік, річок і озер, з найсприятливішим у світі кліматом для осілого землеробства.

Бог, кажуть, довго приберігав цю землю для себе; та врешті зрозумів, що працювати на ній доведеться тяжко, тож краще передати її в безстрокове користування Українцям, а самому тішитися їхніми подяками, символічними жертвами та щирими славленнями.

Бог не прогадав. Українці не тільки заходилися освоювати та споживати багатства своєї землі, але навчилися цю землю берегти й любити, а її багатства примножувати. Вони пристосували до діла всі природні сили: щаслива Земля, без пам’яті закохана в божича-Сонце, родила їм щороку гори золотого зерна та всякого іншого наїдку, буйні вітри та повні річки справно давали рух людським млинам, коні й воли без жодних заперечень впрягалися в нескінченну фізичну роботу, і все це вкупі з багатьма іншими земними чудесами складало могутню симфонію життя, що лунала на величезних просторах від Сяну до Дону, від Чернігівської тайги до Чорного моря.

Той народ безмежно любив свою землю, свою працю на ній, свої звичаї, складав про це найкращі в світі пісні й тисячоліттями заповідав дітям так само жити та Бога хвалити.

А як просто й гарно вирішувалася проблема народження, виховання й навчання дітей! Нам навіть може здатися – і здається! – що вона ніяк не вирішувалася. Не мали люди цього клопоту, не було в них ні гінекологів, ні протизаплідних засобів, ні шкільних, ні дошкільних дитячих «закладів» («А бодай тобі позакладало» – так лаються старші люди в селі на тих, хто не слухає), не було ні освітянської мережі, ні педагогічних наук, ні міносвіти, не кажучи про мін(п)охорони здоров’я, – а народ якось плодився, множився й вирощував здорових, дужих та розумних дівчат і парубків, що не забували своєчасно одружуватися та братися до господарювання. І їм таки не були потрібні ніякі «заклади», молодь навчалась природним способом – участю в усіх життєво важливих діяннях дорослих, від лущення квасолі до оранки, косовиці й будування хати. Жити було важко, але й прекрасно.

Люди не забували про Бога. До неба підносилися не безглузді розцяцьковані й застиглі символічні споруди, а слова й пісні великої радості життя, шани та вдячності силам Природи, потужний еротичний дух розораної землі, витончені пахощі присмаженого соломою сала, свіжих пшеничних паляниць і гречаного меду… Бог п’янів від почуття самореалізації та посилав людям теплі дощі, м’які хуртовини, птицю в небі, рибу в воді, звіра в лісі, а часом і сарану на поле чи ще яку холеру, аби люди пам’ятали, що життя – то все ж таки страждання. Українці все це розуміли правильно й поважали божі пропорції.

А до чого тут цивілізація? А до того, що все вищезгадане не просто було, а розвивалося, вдосконалювалося, усвідомлювалося – і поступово набирало форм велетенського живого організму, живої системи, яка трималася купи не тому, що якісь люди цього захотіли або запланували, а силою природного закону самоорганізації. Цього найвеличнішого Закону Природи люди ще й досі як слід не розуміють, а більшість про нього й не здогадується. Воно б і нічого: жили Українці тисячі років і ніяких законів не формулювали, а такої злагоди з Природою, як у них, жодне вчене товариство не знало й не знає. І навпаки, глибоке та всебічне знання законів Ньютона аж ніяк не вберігає доктора фізико-математичних наук від серйозної ґулі на тім’ячку, якщо він не схилить свою вчену голову, вступаючи в стареньку сільську хатину з низькими дверима.

Можна було б і далі жити, як жили предки, не переймаючись законами Природи, але поважаючи ті закони мірою свого розуміння. Але тут не тільки на Українців, а й на будь-який інший народ чигає екзистенційна біда: люди розвиваються, розумнішають і, усвідомивши грандіозне явище самоорганізації, яка відбувається не тільки в середовищі одного народу, а й на міжнародному рівні, неминуче задумуються над тим, як би його й собі якусь організацію сотворити – це ж яка сила!

То я й кажу: цивілізація – поняття ширше й важливіше, ніж держава і ніж культура. От якби ще це поняття – та людині в голову…

Держава – це така штучна організація, де не можна обійтись без начальства; більш того, саме виникнення держави можливе тільки за наявності ініціативних людей, які мають домовитися між собою та піддати все суспільство придуманій ними (або їхніми авторитетами) структуризації. Тобто, держава – це суспільна організація, придумана й підтримувана людьми. Культура – це інформаційне дзеркало, відображення суспільства, це та база даних (знань, умінь, правил), якою суспільство, вільно чи невільно, керується в своєму житті. В сильній, здоровій державі культура, як і сама держава, регламентується людськими постановами – законами, – часом розумними, часом не дуже, але тому вже нема ради. Дура лекс, сед лекс.

Цивілізація – це теж певним (але принципово іншим) чином організований людський світ. І найпростіше (і найправильніше) буде сказати, що цивілізація виникає природним шляхом, саме як дія природного Закону Самоорганізації: будь-які живі системи в будь-яких умовах навчаються – тобто змінюються, вдосконалюються, розвиваються, ускладнюються; людські суспільства (як найвища категорія живих систем) у своєму розвитку рано чи пізно досягають такого рівня, коли вже не можуть існувати без усталених, упорядкованих структур і правил. На відміну від державних, ці структури й правила виникають не з чиєїсь ідеї, а з природної необхідності, і формуються протягом століть, а радше тисячоліть. І називаються вони не культурою, а звичаями. Отже, можна сказати, що цивілізація – це організовані форми людського суспільства, які виникають природним шляхом (тобто без керівної ролі людського розуму) і в яких люди керуються звичаями, що теж виникають природним шляхом. На відміну від законів, звичаї не формалізуються на папері, вони не такі жорсткі і не так люто регламентують людське життя, а отже залишають йому більше свободи для експромту, експерименту і, як наслідок, розвитку.

Всі цивілізації, від найдревніших відомих, були трудовими, тобто виникали й були можливими виключно завдяки осілому життю й трудовій діяльності людей.

Здавалося б, ну й нехай собі. Але лихо в тім, що цивілізація не заперечує державу. Зате держава виявляється руйнівником цивілізації. Так, як ото відносно здоровий організм не заперечує ракову пухлину, аж доки та пухлина не пошириться й не охопить життєво необхідні тканини та органи – а тоді вже пізно заперечувати. Цивілізація як природне утворення не має захисту від неприродного ворога – людського розуму з його ідеями, які він з дивовижною впертістю ставить поперед усього на світі (от затявся собі, що «на початку було Слово», і хоч ти йому кілки на голові теши). Держава – це один із найстрашніших винаходів людського розуму: замінюючи звичаї законами, а природну суспільну ієрархію та інфраструктуру – придуманими штучними інституціями, вона якийсь час створює в людей ілюзію непоборної сили, бо веде суспільство (принаймні його найактивнішу частину) до швидкого посилення, збагачення й процвітання. Але це завжди відбувається за рахунок насильства одних людей над іншими, нехтування людською природою і Природою взагалі. Всяка держава, в силу своєї неприродної сутності, поступово виснажує і врешті умертвляє ту цивілізацію, з живих ресурсів якої вона виросла. Шукаючи порятунку, держава вдається до експансії, переростає в імперію, але це тимчасовий процес, бо обмежений територіально та ще й приречений на внутрішню нестійкість через природні міжетнічні конфлікти. Зрозуміло, що, виснажуючи свій живильний ґрунт, держава (імперія) неминуче гине й сама.
З цього погляду «цивілізована країна» чи «нецивілізована країна» – абсурдні поняття. Кожна країна, якщо це справді країна, а не просто територія, є носієм, формою, витвором якоїсь цивілізації. Інша справа, що людський розум не завжди й не всяку цивілізацію розпізнає, визнає та шанує. Скажімо, сьогоднішню Україну не вважають цивілізованою навіть самі Українці, не кажучи вже про пихату Європу та й увесь породжений нею технологічний світ. Для цього «світу» Україна – занедбана територія, де, хоч як це прикро, ще й досі живуть якісь нікому не потрібні Українці, ще й заважають жити іншим, потрібнішим двоногим.

Насправді Україна завжди була та ще й досі є носієм (і творцем) найдавнішої, найпотужнішої і найпотрібнішої цивілізації – землеробської.

Україна (як цивілізація) стала жертвою агресивних країн (точніше: їхніх держав). Не втримавшись у статусі трудових країн, ці держави мусили перетворитися на експансивні організми, народи-воїни, що несуть свободу сусіднім народам, аби лиш добратися до їхніх ресурсів. Хтось більшою, хтось меншою мірою, але всі вони добряче начерпали з тих ресурсів, менш за все дбаючи про їх поповнення чи бодай раціональне використання. Власне, жоден агресор у світі не приносив на підкорену землю нічого, крім руїни та стагнації. Хоча, зрозуміло, тішив себе (й жертву) казочками про визволення, возз’єднання, демократію, мир, прогрес, передові технології… словом, царство небесне.

За тисячі літ Українці пережили не одну руїну. Скільки тих могутніх держав, що жирували на труді терплячих і незнищенних гречкосіїв, канули в небуття! Від загадкового Трипілля, напівфантастичних Аратти, Оріани, Скитії та аж до надто знайомої Золотої Орди, чи то, пак, Російської імперії, всі державні мегаструктури з їхніми царями й цариками щезли й далі щезатимуть, лишаючи по собі лиш попіл та болісні спомини. А тихі, лагідні, роботящі землероби живуть та й живуть, не переводяться й досі. Хоч як надимають історики та археологи оті державні опудала, намагаючись переконати себе, що битви, хрещення, коронації, розстріли, царські шлюби й шахрайські революції складають людську історію, та все ж на добре слово заслуговують не державницькі, а цивілізаційні діяння, не вибори, пожежі, голодомори й різанини, а невпинна мурашина робота мільйонів нелукавих людей, бо саме в цій роботі зростала природна мудрість роду людського: ніякі залізниці, літаки, атомні станції, ніяка електроніка й хімія разом узяті не варті таких відкриттів, як приручення тварин, окультурення рослин, обробка землі, колесо, плуг, хліб.

Українська землеробська цивілізація, агонію якої ми тепер маємо честь споглядати, була досконалим витвором Природи, і ніякі природні лиха ніколи не змогли б її зруйнувати. Смертельним ворогом виявилися лиха неприродні – потворні химери людського розуму. Я маю на увазі не тільки держави. Держави, як усякі хижаки й паразити в Природі, давно стали частками великого планетарного Буття і так само неминучі й необхідні в людському світі, як блохи, глисти й віруси. З державами-агресорами Україна якось досі давала собі раду, могла б і далі триматись. Та набагато страшнішим виявилося те, що називається «технічним прогресом» або «технологічною цивілізацією». Ця зараза спалахнула зовсім недавно, яких 100-200 років, але вже охопила практично всю Землю. Суть її проста: агресивна, тобто нетрудова частина людства взяла на озброєння такі чарівні – людські ж таки – винаходи, як машини. Машини, спалюючи енергетичні ресурси Землі, замінили найважчу й найскладнішу людську працю, а отже перевели більшість населення Землі в розряд нетрудових людей. Дармоїдів, тобто. І то не тільки не погіршивши, а навіть поліпшивши їхній добробут. Зрозуміло, що дармоїдство стало престижним, а праця – ганьбою. В такій ситуації ніколи раніше не опинявся ні один народ, захисту від неї немає ні в тваринній, ні в людській Природі, а найбільше постраждали від неї Українці: за ці 100-200 років вони, віками налаштовані на постійну працю як найдостойніший спосіб життя, перетворились на розгублене, зневірене, нікому не потрібне бидло, яке годиться хіба що на гарматне та гаремне м’ясо. Але, зрозуміло, не цурається солодощів технологічного комфорту. Втрата споконвічного сенсу життя – трудового ритму Землі – обернулася втратою віри, втратою волі, втратою людської гідності.

Найрозумніші та найуспішніші з Українців охоче беруть участь у грандіозному проекті – перемозі дурості людського розуму над Природою.

Чому стала можливою ця безглузда й страшна перемога? Як могли найрозумніші в світі істоти, більш ніж будь-які інші мешканці білого світу зацікавлені в збереженні й розвитку того середовища, яке породило всю грандіозну живу оболонку планети, породило їх самих, – як могли вони допустити таке фатальне збочення, таке системне катування Природи – і навколишньої, і власне людської?

Повторюю: від неприродних катаклізмів у Природи немає захисту! І ось у ХХ столітті звершилося те, про що ніхто з винахідників не думав, але що було неминучим: машин на Землі стало більше, ніж людей, і, відповідно, дармоїдів стало більше, ніж виробників. Відповідно ж, постала новісінька проблема, з якою до цього часу не стикалась ні Природа, ні людське суспільство, ні навіть найповажніші мудреці людства: куди спрямувати енергію дармоїдів?

Поки що й про це ніхто не думає. А між тим, немає більшої загрози, ніж дурна сила. Що вона дурна, з необхідністю випливає з того, що неприродна. Що вона таки сила, випливає з фантастичної кількості людей на Землі, не заклопотаних нічим, крім споживання. А споживання не просте, не природне, а висококалорійне! Ця енергія вимагає виходу, реалізації, а природного виходу (праці) – немає. Рідкісні диваки влаштовують собі якісь штучні методи самовиснаження, але куди подітися величезній масі населення? Ну добре, є війни, є інтенсивний секс, є колосальна індустрія безглуздої діяльності, неприродних розваг, непотрібних послуг, є такі чорні діри, як медицина, система освіти або благодійність, – але хіба це надовго? Цій дурній силі ось-ось забракне не те що комфорту, а й природно необхідних речей – води, їжі, тепла. Бо земні ресурси не безмежні. Та не забудьмо й про іншу біду – забруднення.

Розумні люди все це давно змикитили і вже поговорюють про золотий мільярд. (Українці, не забудьте записатися до золотого мільярду!)

Саме ці поговірки свідчать, що людський розум так і не порозумнішав. Роздимається світова імперія, ще й називає себе цивілізацією, а діє точно так само, як давній сатрап, чи цар, чи хан: хапай, де тільки вдасться, хапай і жери. Аж доки не лопнеш.

Ось тут око цього світового спрута падає на Україну. Як? Ще й досі отаке середньовіччя? Такі золоті землі й надра – тут має бути сучасна суцільна плантація, комп’ютеризована, газифікована, модифікована, а головне – щільно охоплена й пронизана транспортними системами. Бо звідси ще й досі є що вивозити!

Звісно, буде морока з налагодженням плантаторської адміністрації. Бо Українці, навіть теперішні, ніяк не врозуміють, що держава – це і є система захисту й повної безвідповідальності отієї самої адміністрації. Та все пригадують, що колись була доля, воля, бунчуки, гетьмани… була козацька Рада… була навіть Конституція, записана Пилипом Орликом… Їм усе мариться якась національна ідея, вдалий політичний устрій, непорочний президент, непереможний гетьман, національні пророки та інші казкові персонажі. Ніяка реальність не може вибити з них ці мрії, що давно вже стали архетипами, а може й на генетичний рівень перебралися.

Так само генетично закріплена в Українцях і любов до праці. Але праці немає! Справжньої, природно необхідної праці вже не знає ніхто з нині живих поколінь, і тому ця важлива, якщо не сказати визначальна етнічна властивість Українців тяжко їх вимотує, бо не знаходить собі здорового застосування. Як страшної сили удари боксера, що пролітають мимо суперника.

От і не залишається Українцям нічого, крім мрій. Тобто горілки й видовищ. Працювати немає де й немає чого, воювати вони не люблять і не вміють , вчитись не хочуть і не будуть. Яке там учитись. Брати участь у всесвітній брехні, яка називається «системою освіти»? Десятиліттями забивати голову найнепотрібнішою «інформацією», щоб отримувати папірці, які дають доступ до загальновизнаних, але насправді дуже сумнівних благ? Не може цього правдивий Українець, і не тому, що розуміє, а тому що природа його така. Не любить він брехати, красти й боятися від ранку до вечора, як кіт не любить води (хоч у воді й плаває рибка). Краще вже доглядати клумби з квітами й вокзальні туалети. Або сидіти десь у напіврозваленому селі й тихо доїти свою козу.

І що ти будеш робити з отаким населенням? Воно позасідало тутешні дивовижні землі, з яких можна отримувати неймовірну кількість олії для біопалива та прекрасне генетично модифіковане м’ясо. Третина цих земель щороку заростає як не бур’янами, то якоюсь зачуханою кукурудзою, яку так ніхто й не встигає прибрати. Хіба це можна далі терпіти? Це ж мільярди, трильйони доларів щороку на вітер летять!

Безумовно, стара землеробська цивілізація себе вичерпала. Бог відвернувся від цієї землі, вона смердить йому паленим поліетиленом, і від людей тутешніх давно доброго слова не діждешся: все помилуй та заступись, Господи, дай та подай, Боже. Скільки вже можна подавати? Я не для того вам цю землю наділив, щоб тепер вас ще й підгодовувати. Забирайтеся звідси, Я вам більше не заступник.

Та й у будь-якого іншого Бога, якщо він хоч трохи себе поважає, терпіння лопне. Тим більш якщо це буде всемогутній, всюдисущий, незбагненний і загребущий Долар.

Категорія: Мої статті | Додав: vik (22.12.2012)
Переглядів: 278 | Теги: Навіщо знищувати землеробську цивіл | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: