Главная | Регистрация | Вход Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [208]
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

ЖИТОМИР НЕ ВИНЕН...

На перехресті доріг у всі чотири боки світу стоїть сивочолий зажурений Житомир і спостерігає за метушнею нікчемних провладних людців, що дбають про його охайність від виборів до виборів та ще на день його іменин. А пішла йому, кажуть ті, котрі все знають, дванадцята сотня літ. То ж, починаючи з середини 60-х років минулого століття, до кожного дня народження міста його миють, прибирають центральні вулиці, прикрашають. Звісно, що точної дати заснування міста не знає ніхто, але коли людям не вистачає їжі, то їх годують сенсаціями або міфами. Подейкують, що якийсь древлянський боярин, Житомир, рятуючись від гніву княгині Ольги (котра з надмірної християнської любові до ближнього спалила все населення Іскоростеня) втік у хащі, вибрав собі серед мочарів скелясту місцину і на високій скалі побудував собі замок, який і став зародком сучасного міста Житомир. Орієнтовна дата страти київського князя-рекетира, Ігоря,   міщанами Іскоростеня, за надмірні побори, добре відома. От і привязали житомирські краєзнавці роковини міста до роковин жорстокої помсти княгині Ольги. А оскільки каміння на древлянській землі вистачає не лише на могили кожному завойовнику, але й є величезні тисячотонні валуни, то один такий приперли в 60-і роки за обком партії, помістили його в скверику, як доказ вічності міста та КПСС.

Будівля обкому компартії давно уже стала Будинком правосуддя, але й досі твердо й непохитно перед ним, на Замковій Горі, бовваніє ідол з протягненою жебрацькою рукою, ніби просить окраєць хліба, бо москалоту треба нагодувати. Щоправда, деякі скептики стверджують, що назва міста походить від слів «жид» і «мир» – Жидомир. Гуманісти своє долдонять, що назва міста походить від мирних древлян, що вирощують жито – Житомир. Але «сумирність» древлян не витримала перевірки їх здирником князем, бо вони його зі злості розірвали пригнутими березами. Що правда, саме берези і були сумирними, – їх просто використали горді іскоростенці, щоби покарати первісного знахабнілого «податківця».

За часів царату місто Житомир був осідком генерал-губернатора Волинської губернії. А отже, невелике за обсягом місто по саму завязку було нашпиговане кацапнею, що керувала і приборкувала не вельми сумирний люд поліщуків та волинян. З дохмельницьких часів в Житомирі і селах навколо нього проживало чимало поляків, а у більшості містечок та й самому Житомирі населення було надто строкате, серед котрого найбільше було багатодітних жидівських родин. І то не дивина, бо Волинська губернія була суто аграрною, де навіть у хлівах міст рьохкали безрогі, під ногами вешталися кури та інша домашня птиця, а, отже на Сінному і Житньому ринках поміж калюж йшла жвава торгівля живністю, майже за безцінь, бо жиденята потребували їжі, а гої потребували хоч сякої такої копійки. Жовтнева конрреволюція в етнографічному розкладі суттєвих змін не внесла – і далі міста Житомирщини переважали польським, старокацапським та жидівським етносом, та десь біля 30% «мужиків» щоби прогодувати нащадків панства та їхніх гайдуків з економами. Друга світова війна, несподівано для всіх (українців, москалів, поляків і жидів) внесла свої корективи. І на цю пору більшість населення міст, в тім числі й Житомира, складається з українців, далі йдуть москалі, бо як-не-як тут розташовані війська військового корпусу(колись армії), де офіцерня або московська, або промосковська. Найбільша за чисельністю польська громада, але переважно по селах, що асимілювалася і, по суті є патріотичною щодо української національної держави, на відміну від інших нацменів. Та це уже не вина Житомира. Як і не винен Житомир, що неподалік нього було четвертовано біля двох тисяч гайдамаків, часів коліївщини польськими мазурами з благословіння Москви. В память про ці трагічні для українства події, в селі Кодня, на місці страти, 1968 року, насипана могила, яку увінчує ще один валун. То був час, коли поляки у Варшаві пробували показати свій гонор, тому Москва показала, «хто в хаті господар». Але Житомир тут взагалі ні до чого! Просто набувала свого епогею брєжнєвська практика гігантоманії.

Як би там не було, але злодійкуваті комуністичні керманичі, започаткували непоганий спосіб для списування державних коштів, котрі ніби-то використані на підготовку до дня міста і на власне самі заходи з нагоди урочистостей, керманичами міста. Наприклад, Віра Шелудченко, нинішній голова міста, злощасний сквер, що примикає до Соборного Майдану (на іншому кінці жебрає Ленін), майже щорічно реконструює: то будують фонтан, то його закривають, то знову відкривають, і щорічно ремонтують стеллу з наліпленим символом тоталіризму, орденом Леніна та нагадуванням, що Житомирщині поталанило отримати ті бляшанки аж двічі! І те, що цьогорічне всеньке літо автотраса вздовж скверика була наполовину перекрита, що створювало незручності для автомобілістів; незважаючи, що безробітним житомирянам начхати на ті всі ордени і на тих ідолів, бо ними діток не нагодуєш, житомиська головиха міста вперто копає. Вона знає, що чим глибше копаєш, тим більший «скарб» викопаєш, – хто зна, що там десь у підземелі заховав отой міфічний Житомир. Не даремно чорні дослідники шастають по підземеллям, які є чи не скрізь на Замковій Горі. Що правда, наразі знаходили золото та самоцвіти в склепах церковних владик. Кажуть, що сліпі бачать на два метри під землею. КГБ – теж. Тому спочатку робітники Житомирського УТОС віднайшли скарб, але миттєво придубоніли нишпорки КГБ і все загребли. Але ці часи теж щезли, а ниньки для того, щоби щось відкопати потрібно спочатку «закопати». 

Сучасні посадовці уже не вірять у романтичні міфи і легенди, – вони прагматики, і тому твердо переконані, що чим більше закопаєш державних коштів у різні ремонти та реконструкції, тим більше накопаєш для себе. Це як огородництво – більше закопаєш, то більше й збереш. Звісна річ, ми не заздрісні і в чужі засіки не зазираємо, що там і хто накопав чи зібрав, але ж шкода міста, бо Житомир сьогодні виглядає якимось лахмітником. Уже ніби в літах, старезний дід, а начіпляв на себе всілякого історичного сміття, як собака на хвіст: тут і церкви перетворені на склади мамонтових кісток, як то є з церквою за Замковій Горі, тут височать розвалини колишньої ще царської губернської тюрми, поруч католицький костел, під горою церква МПЦ, зліва очисні споруди, справа пивзавод, на північ Соборний майдан, драмтеатр, синагога, Собор і перший маркет «Темп», на місці радянських часів готелю «Тетерів», податкова інспекція, міська прокуратура. І все це вінчає Бланк-Ульянов-Ленін, немов осиковий кіл вбитий в серце древнього міста Житомира!

 На додачу до всіх тих несумісних речей, в міські «мерини» преться якийсь благодійник, що хоче ощасливити міщан Житомира, перетворенням його у жидівський притулок для котів і собак, де, вочевидь,  в центрі височітиме нова синагога, на будівництво якої Моше Заславський уже подарував мільйон (чим не забув похвалитися в газеті «Авізо»). Бо діючої нині синагоги, що біля драмтеатру юдейській громаді мало. Вочевидь, що, при голові міста Заславському, та громада має розростися за рахунок втікачів із землі обітованної (там чим раз більше попахує порохом, тим, що вогнестрільний), бо серед лагідних гоїв безпечніше, ніж серед палестинців. Але ж Житомир не винен в тому, що десь в якійсь країні є громадяни, що не в ладах з законами країни проживання, або що вони не бажають «працювати в поті чола свого», як то заповідав Єгова, а воліють жити обманом. Але з нас уже досить тих липових благодійників, маємо їх уже до стобіса в кожному місті, втікачів з Московії, з Грузії, з Ізраїлю. То валом валили з України в 70-і роки минулого століття, пересиділи десь там, і вертать знову дурити українських міщан. Бо селян вони спільно з москалями донищили в тридцяті роки минулого століття (ніхто, сподіваємося, не буде оспорювати національності творців і керівників тоталітарної комуністичної держави). Та мову ведемо про Житомир, – він не винен, що опинився на перепутті географічному і політичному.Але, частково, житомиряни винні! І це факт, бо обирають не думаючи, а діють мов отара.

Іван Любас
Категорія: Мої статті | Додав: sokil (18.08.2011)
Переглядів: 1073 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: