18 травня Яценюк і «побратими» здійснять спробу
реанімувати мертвонароджене дитя під назвою «Вставай, Україно», не
виключаючи при цьому провокацій задля отримання такого необхідного
широкого розголосу і негативного резонансу. Ні для кого не
таємниця, що задекларована мета акцій «Вставай, Україно! » з тріском
провалилась. Україна просто не встала, бо люди дуже добре розуміють, що
т.зв. «об’єднана опозиція» ніщо інше, як тріумвірат невдах та політичних
інтриганів. Фактично змусивши Кличка і Тягнибока підписатись під
завідомо провальним проектом, Яценюк загнав себе у глухий кут, не
досягнувши ні масовості, ні необхідної йому електоральної підтримки. Хапаючись
за останню соломинку і не усвідомлюючи негативних наслідків для
довірливих учасників акції, А.Яценюк зараз терміново переформатовує план
акції, під вигаданими приводами змінюючи маршрути пересування колони і
об’єкти для блокування, тим самим штовхаючи простих людей на небезпеку.
Задля цього Яценюк, разом із депутатами, погодився навіть на спуск під
землю, себто в метро, для особистої агітації людей напередодні акції 17
травня. Окрім спроб прориву міліцейських кордонів біля
Адміністрації Президента, Парламенту та Кабміну, польові командири
розглядають можливість атаки «в
лобову» на антифашистський марш, який у той же день буде проводитись у
Києві. А це уже нагадує громадянську війну, коли на емоціях негативу
брат йшов на брата, а батько на сина. Чим усе закінчилось, свідчить
історія. Водночас, задля набуття резонансу акції, насамперед
гострих і радикальних подій, які можуть її супроводжувати, 15 травня
Яценюк зустрівся із рядом «опозиційних» журналістів — Найємом, Лещенком,
Лігачовою, Скоропадським та іншими, відомими своєю
непримиренно-комерційною позицією, яким дав чітке орієнтування на
запланований резонанс – «Нас будуть бити, серед нас будуть народні
депутати, яких зупинятиме «Беркут», ми будемо проривати кордони! Ваше
завдання – щоб усі перешкоди влади у проведенні акції почув і побачив
світ». Щось пригадується мені з тієї ж революційної епохи, коли
більшовики першочерговими об’єктами вважали телефон, телеграф і вокзали.
Себто засоби комунікації. А уже від того, як буде подано картинку про
розбиті носи і поламані ребра, а вони, за задумом Яценюка, повинні бути
побитими і поламаними обов’язково, залежатиме успіх акції. Відомо ж, що
кров для натовпу, це сигнал для масових заворушень. От
тільки чи віддає собі об’єктивну оцінку Арсеній Петрович, штовхаючи
народ на злочин. І чи усвідомлюють журналісти, заздалегідь налаштовані
за купку доларів вишукувати кров, що вони порушують власні промовисті
заклики про об’єктивність висвітлення інформації і неупередженість у її
подачі. Однак це ще далеко не апофеоз журналістської думки – як варіант
отримання необхідних «гарячих новин з фронту», Яценюку було
запропоновано радикалізувати події, провокувати сутички, які ляжуть в
основи сюжетів про «безчинства влади». В доповнення Арсенію Петровичу
запропонували 2 червня п.р. (за підрахунками, у цей
день завершується строк легітимності діючого складу Київської міської
ради), відізвати своїх депутатів з вказаного органу та заблокувати його
роботу шляхом захоплення приміщення КМДА. А це уже кримінал чистої води.
Однак не для «недоторканого» Яценюка. «Фінальна
пісня опозиції», за задумом пацифіста і віруючого Арсенія Петровича,
має стати свого роду каталізатором народного гніву і вивести людей на
вулиці. Однак є велике сподівання, що гіркий досвід «папєрєдніка» Ющенка
і зневіра людей у політиканах, усунутих від влади, не дозволять
влаштувати підбурювачам чергову наругу над совістю і здоров’ям киян і
гостей столиці. Та й не такі уже сліпі українці, щоб власними поламаними
ребрами і розбитими носами простеляти дорогу до «політичного раю»
провокаторам і політичним трупам. http://dumskaya.net/post/yacenyuk-18-travnya-shtovhae-uchasnikv-fnal/
|